На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.
«Дуже прошу допомогти із зразком договору з журналістом газети, щоб я могла його допрацювати відповідно до наших умов. Із спілкування з колегами-редакторами знаю, що ця тема актуальна зараз для багатьох”.
У діяльності підприємств виникають ситуації, коли є потреба укласти трудовий договір в письмовій формі, в деяких випадках письмова форма є обов’язковою. Згідно частин першої статті 21 Кодексу законів про працю України «Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Частина перша статті 24 цього кодексу зазначає: «Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:
– На сьогодні в чинному законодавстві України існує тільки цивільно-правова відповідальність друкованого ЗМІ за поширення недостовірної інформації, розміщеної в мережі Інтернет. Такою відповідальністю передбачено наступне. Частиною четвертою статті 32 Конституції України «Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».
– Публічні особи – це особи, «які обіймають державні посади й (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі» (Резолюція №1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя). Приватне життя публічних осіб захищається законом так само, як і звичайних громадян. Але ЗМІ можуть поширювати інформацію про приватне життя публічних осіб, коли існує суспільний інтерес. У статтях 3, 4, 6 «Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації» (схвалена 12.01.2004 на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи) зазначено: «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю й потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції».
