Відома українська письменниця, юрист та правозахисниця Лариса ДЕНИСЕНКО – про жіночу літературу, сексизм у рекламі та пошуки жіночої ідентичності
– Письменниця Наталка Сняданко на Форумі говорила про те, що сьогодні словосполучення «жіноча література» просто так не вимовиш. Перед тим, як наважишся сказати, треба кілька разів глибоко вдихнути і видихнути. А потім відразу уточнювати, що саме мається на увазі. Як вважаєте ви, чи ображає вас поняття «жіноча література»?
– Коли починала писати, ображалася через своє стереотипне бачення цього словотвору. Крейсером жіночої літератури для мене була Даніела Стіл, романи якої і досі читає моя мама, бо вони розвантажують. Найчастіше те, що написане жінкою і про жінку – не лише в Україні, а й загалом у світі, – називається жіночою літературою. Зараз не можу сказати, що збайдужіла, але до дефініцій почала ставитися набагато спокійніше. Деякі свої тексти я вважаю більш жіночими, деякими – більш мужніми, але вони не підпадають під подібну класифікацію.
– Яким бачите образ української жінки в сучасній літературі?
– Два роки тому на Книжковому Арсеналі у Києві презентували фінську літературу. Навіть по назвах і по обкладинках книг було помітно, що чоловіки Фінляндії сконцентровані на родині і пишуть про це. Вони дуже дбають про дітей: вчать їх готувати, створювати хатній затишок, зустрічати Різдво, вибирати подарунки. У нас цим жінки більше переймаються. А фінки пишуть переважно про пошуки себе. По книгах видно, що фінським чоловікам необхідна родинна підтримка і тепло жінки, яка в Україні зветься берегинею.
Щодо української літератури, то я помітила, що в книжках, скажімо, Ірен Роздобудько всі героїні мають мрії і втілюють їх. Ці жінки мають творчі задатки, мріють знятися в кіно, стати мисткинями. Вони – не просто чиїсь дружини чи матері, а люди, які досягають мети.
У моїх творах і книжках моїх сучасниць є багато жінок-егоцентриків, які, на перший погляд, керуються тільки власними бажаннями. Наприклад, моя героїня Аліса з «Кавового присмаку кориці» не дуже помічає, що відбувається навколо неї і не дуже розуміє, чого хоче, але слідує інстинктам, забаганкам та авантюрності своєї натури. Героїні Сняданко плотські, душевно розвинені і самотні.
Українська жінка на сторінках сучасних романів стверджує своє право на самодостатність, позиціонує себе людиною, яка хоче розвиватися, мандрувати, відкривати для себе нові світи. Разом із тим вони не принижують чоловіків, а потребують їх.
З’являються нові проблеми та виклики: жінки їдуть за кордон працювати чи освоюють інтернет. Ось цікаво дослідити, як вони там дають собі раду. Жінка шукає себе, як і наша країна.
– Чи присутній в українській літературі сексизм?
– Так, трапляється, але він присутній загалом у країні. От не знаю, чи французи бачили останню рекламу автомобілю «Рено». На передньому плані – жіночі сідниці і напис: «Не важно, сколько женщина жрет, главное, сколько она приносит тебе удовольствия. Женщина как машина». Я собі уявила можливий чоловічий аналог: «Не важливо, скільки чоловік п’є, важливо, як довго він продовжує після старту». Але така реклама в Україні майже нікого не привабить, а жіночі тіла – звична річ. Якби таке вигулькнуло в Франції чи в Америці, це спричинило б резонансні судові процеси, але там такої реклами навіть теоретично не можна уявити. Забавним сюжетом це точно не назвали б.
– До речі, міркуючи над тим, як вас представити, зіткнулася з тим, що українській мові не властива жіноча форма професії «юрист». Ви переймаєтеся подібними питаннями?
– Навіть у спеціалізованій літературі гендерне мовлення передбачає більше звернень у чоловічому роді. Щоб виправити ці мовні звички, треба над цим працювати і робити зауваження. В Америці багато часу і уваги цьому приділяють. Коли вивчала американське правосуддя, дізналася, що там є ціла система, як звертатися до судів, свідків, потерпілих, які є жінками.
Іноді в людей виникає обурення, коли йдеться про дражливі теми. Але якщо більше про це говорити зрозумілою мовою, то ситуація змінюватиметься і цінності переважатимуть над поверхневими речами. І це вже потрохи відбувається.
Ярослава Тимощук
(матеріал публікується вперше)
