You are here:
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Волинський прес-клуб

Дискримінація

У нас в Україні дискримінація. Це факт, давно відомий, ні в кого не викликає сумніву, то ж нічого нового в такому реченні немає. Тому ще раз: у нас в Україні дискримінація. І дискримінують не кого-небудь, а саме… сильну стать. От, наприклад. Хто коли чув про чоловіка-паспортиста? Такого, затюканого, у плетеному сірому светрі в «олені», в теплих шкарпетках, одягнених на заховані під ще радянський стіл ноги, бо холодно, а один-єдиний електричний камін сушить, та не гріє. А скількох вчителів загальноосвітніх шкіл чоловічого роду може назвати середньостатистичний мешканець середньостатистичного населеного пункту? Ну, крім пенсіонера-воєнрука, музика-за-сумісництвом і алкоголіка-трудовика? А молодих науковців? От, так, щоб чоловіків, які б не ховали очі, називаючи суму своєї зарплатні? Чи хтось може уявити собі успішного чоловіка, що поспішно допиває холодний чай (нагріти не можна – економія), прочищаючи горло перед наступним уроком? Успіх – це гроші. Гроші – це бізнес. А, відтак, безліч сфер життя, цікавих, активних, «на повітрі і з людьми» залишаються для чоловіків недоступними.

Аспіранти, докторанти технічних галузей, бачачи всю безперспективність своїх досліджень, на останній стадії своїх досліджень утікають в торгівлю, комп’ютери, переганяння автомобілів через кордон. Розумний же хоче грошей за свою роботу. А їхні дослідження залишаються на поталу тим, хто ніколи не зможе піти далі закопченої підсобки і журналів звітності. Гучні чоловічі перспективні імена стихають, їх нема. А жінки у технічних спеціальностях залишаються сам-на-сам з наукою. Там, де мала бути сила, лишається півсили, лише жінки. Про гуманітаріїв теж говорити годі. Динозаври науки, фанати своєї справи відходять. Інші «фанати», якби й хотіли, мають годувати сім’ї. На них косо дивиться увесь світ, якщо вони залишаються на улюблених кафедрах, отримуючи свої смішні державні зарплатні. Добре ще, якщо знайдеться їм яка добра нянька-дружина і це все терпітиме, а скільки залишається самотніми… І вони йдуть геть з науки. Йдуть від свого покликання туди, де суспільство підтримає і не засудить.

Сухомлинський, Макаренко, Ушинський – імена чоловіків-педагогів минулого. Видатні імена. Вони створювали і підіймали цілі школи. Вони виховували цілі покоління справжніх чоловіків. Відомо ж, що приклад – найкращий виховник. І справжнього чоловіка може виховати лише справжній чоловік. Та тільки де їх, педагогів від Бога взяти, якщо їх дискримінують? Їм не залишають місця для подвигу. Заганяють у гетто, де місце лише неврастенічним жінкам передпенсійного віку чи незаміжнім нареченим, що спокійно чекають декрету. Хто ж іще, нарікаючи щоденно і ненавидячи робоче місце, зможе щоденно забезпечувати навчальний процес? І педагогіка, освіта, залишаються без чоловічої сили.

Звісно, все це спроба перевернути ситуацію з ніг на голову. Наше суспільство – суспільство, яке, насправді, дискримінує не чоловіків чи жінок окремо взятих (хоча й це є), це суспільство, яке дискримінує талант. Коли якась замріяна душа оголосить про пошук роботи-мрії, десять душ-реалістів розкажуть про марноту, про сірість буття, про «необхідність щось їсти». Коли ви скажете: «Не можна бути економістом, коли ти в душі футболіст», вас висміють і скажуть, що синиця в руках краще, ніж журавель в небі.

Чоловік, який прийде найматися в школу, якщо він не студент-випускник держзамовлення, викличе щирий сміх. Жінка зі спеціальністю «міжнародні відносини», швидше за все стане бухгалтером. Бо у самих міжнародних відносинах їй робити нічого. Навіть якщо вона геній економіки, дипломатії чи чого там ще, потрібного для виживання у цій нелегкій справі. Кірхен, кюхен і кіндер.

Ну, і до речі. Про кіндерів. Ознакою роздільності світів чоловіків і жінок у нас, в Україні, є і діти, ставлення до їхнього народження, виховання, зростання. Чоловіків і тут дискримінують на повну. Адже в усьому цивілізованому світі чоловік за бажання може піти у відпустку по догляду за дитиною чи, якщо це не передбачається законодавством, взагалі, звільнитися, прибутків дружини при цьому вистачить на повноцінне існування середньостатистичної сім’ї. А в нас? Уявити лише цю ситуацію. Трагедія, втрата годувальника, зуби на полицю. Тому що повертаємося до початку. Лише жінки у нас працюють вчительками, паспортистками, доцентами і рештою неприбуткових, але таких потрібних мам. І навіть на однакових бізнес-посадах жінки отримують менше, ніж чоловіки. Тому чоловікам категорично відмовлено у відпустках по догляду за дітьми. Хоча, в принципі, право у нас таке є.
Несправедливо, по-моєму.

Юля Смаль

(матеріал публікується вперше)

 

Архів

2022
червня
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Ресурсний центр ГУРТ


Пошук

Наша сторінка на Facebook