На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Будь ласка, роз’ясніть, які документи в обов’язковому порядку має здавати до Держархіву приватна редакція протягом своєї поточної діяльності (не ліквідація). Чи змінилися вимоги до нас у зв’язку зі зміною форми власності з комунальної на приватну?»

– Згідно із Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» державні органи, органи місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства, установи й організації повинні мати архівні підрозділи для тимчасового зберігання архівних документів, що створюються за час їх діяльності, та використання відомостей, що містяться в цих документах, для службових, виробничих, наукових та інших цілей, а також для захисту прав і законних інтересів громадян.

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКO. В цій публікації  – продовження відповіді на запитання, чи може редакція оскаржити відмову на запит  про доступ до публічної інформації.

Отже, в продовження теми оскарження порушення права на доступ до публічної інформації детально зупинимося на зверненні до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, мають право складати протоколи про порушення Закону України “Про доступ до публічної інформації”

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Нашій редакції відмовили у наданні  відповіді на запит про доступ до публічної інформації. Чи можемо ми оскаржити відмову?».

– Закон України «Про доступ до публічної інформації» (надалі Закон) є дієвим інструментом швидкого отримання інформації, але інколи ми стикаємося з ситуаціями, коли не отримуємо відповіді на запити. Чинне законодавство надає механізм не тільки оскаржити порушення права на отримання інформації, а й отримати інформацію, зобов’язавши розпорядника її надати.

Запитувач має право оскаржити не тільки відмову в задоволенні запиту на інформацію, а й також:

• відстрочку задоволення запиту на інформацію;
• ненадання відповіді на запит на інформацію;
• надання недостовірної або неповної інформації;
• несвоєчасне надання інформації;
• невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 України «Про доступ до публічної інформації»;
• інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Дуже прошу допомогти із зразком договору з журналістом газети, щоб я могла його допрацювати відповідно до наших умов. Із спілкування з  колегами-редакторами знаю, що ця тема актуальна зараз для багатьох”.

У діяльності підприємств виникають ситуації, коли є потреба укласти трудовий договір в письмовій формі, в деяких випадках письмова форма є обов’язковою. Згідно частин першої статті 21 Кодексу законів про працю України  «Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Частина перша статті 24 цього кодексу зазначає: «Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Якою може бути відповідальність за поширення інформації з мережі Інтернет, якщо така інформація виявиться недостовірною?»

– На сьогодні в чинному законодавстві України існує тільки цивільно-правова відповідальність друкованого ЗМІ за поширення недостовірної інформації, розміщеної в мережі Інтернет. Такою відповідальністю передбачено наступне. Частиною четвертою статті 32 Конституції України «Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».