На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО
«Брала участь у заході, на якому розглядалося нове законодавство про місцеві вибори. Спікер налякав штрафами за порушення, які може допустити газета під час виборчого процесу. Чи не могли б ви роз’яснити, що це за штрафи, бо у Виборчому кодексі я такого не знайшла».
– У Виборчому кодексі засади інформаційного забезпечення виборів, в тому числі і порядок використання друкованих ЗМІ, регламентовано розділом VII. Правила для друкованих ЗМІ майже ніяких змін не зазнали. Для суб’єктів виборчого процесу, згідно із статтею 64 Виборчого кодексу, як і раніше, дії чи бездіяльність засобів масової інформації, інформаційних агентств, їх власників, посадових і службових осіб, творчих працівників оскаржуються виключно до суду шляхом подання позовної заяви. Спікер заходу, про який ви згадуєте, мабуть, мав на увазі проекти Законів України «Про медіа» та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації”. Тут треба звернути увагу на п. 4 ст. 49 Виборчого кодексу, в якій зазначено, що: «Нагляд за дотриманням вимог цього Кодексу в частині участі засобів масової інформації та інформаційних агентств в інформаційному забезпеченні виборів, а також при проведенні передвиборної агітації, здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
– Результатом намагань оновити законодавство про засоби масової інформації став законопроект «Про медіа». Але вже прийняття його в першому читанні викликало хвилю невдоволень і протестів. І хоча метою законопроекту є створення єдиної, впорядкованої та взаємоузгодженої системи правових норм, спрямованих на регулювання правовідносин у сфері медіа та імплементація у національне законодавство України норм європейського законодавства, результаті вилився у 175 сторінок, складних для сприйняття. Структура закону громіздка і незручна у використанні. «Все так розкидано!»,- написала мені у відгуку одна поважна журналістка, і це дуже вірно відображає враження від відсутності єдності і взаємозв’язку тексту законопроекту. На мою думку, за змістом розділи необхідно було б розбити у відповідності до видів медіа, ну але законодавцям, мабуть, видніше… Що ж до суті, то найгірше – це закладений в законопроекті наступ на свободу вираження поглядів та право отримання різнобічної, достовірної і оперативної інформації, на забезпечення плюралізму думок і вільного поширення інформації.
– Ваша цікавість зрозуміла, бо це перша спроба законодавчого регулювання діяльності онлайн-медіа. Передусім слід зауважити, що законопроект прийнято тільки в першому читанні, тож його норми ще можуть зазнати змін. На жаль, друкованим і онлайн-медіа в законопроекті, незважаючи на його обсяг у 175 сторінок, приділено мало уваги. Проблемою є те, що документ недостатньо чітко прописує, хто підпадає під його дію. Для онлайн медіа там є наступне визначення – «медіа, що поширює інформацію у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі у електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет, у тому числі з використанням програмного забезпечення та пристроїв для інтерактивних масових комунікацій, крім аудіовізуальних медіа».
– Передусім нагадаю, що відповідні вимоги до друкованих засобів масової інформації містяться в статті 25 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»:
– Ніяких змін поки що не було, тож можна і надалі констатувати, що відповідних методик, на підставі яких би проводилися судові лінгвістичні експертизи у цивільних справах про дифамацію (синонім до визначення «приниження честі, гідності та ділової репутації», немає.
