Про жінок, чоловіків і гроші у передачі "Особливий погляд" - автор Андрій Роїк, звукорежисер Світлана Рибальченко

Про сексизм у рекламі та медіа в передачі "Особливий погляд" - автор Інна Літвінчук, звукорежисер Світлана Рибальченко: передача перша, передача друга

Про гендерну рівність у передачі "Стосується кожного" - автор Наталка Морозюк

Про партнерські пологи у передачі "Стосується кожного" - автор Наталка Морозюк

Пошматоване тіло лікується, а спаплюжена душа – ніколи...

Тавро безчестя

Восьма година ранку. Вихідний погожий літній день. Центральною вулицею Луцька йде дівчина років 18  і плаче. Моя подруга, яка прямувала до тролейбусної зупинки, запитала, що ж трапилося. Відповідь була шокуючою: «Мене згвалтували».

Компанія дівчат вирішила відпочити в одному із клубів обласного центру. У барі до них підсіли знайомі хлопці. Випили, розговорилися. Кілька подруг незабаром поїхали додому, двоє лишилися з юнаками. Захмелілі хлопці почали чіплятися до дівчат. Одну з них згвалтували, іншій вдалося втекти. Куди звернутися за допомогою, потерпіла не знала. Можливо, саме тому і вилила душу першій зустрічній. Адже вдома мама, очевидно, не зрозуміла б доньку. І вкотре тавро безчестя лягло б на неї важким тягарем на все життя.

У сучасному суспільстві, як і в минулі часи, існують певні стереотипи щодо професії чоловіка-вихователя. Адже багато батьків, коли приводять свою малесеньку кровинку в дитячий садок, упевнені, що її будуть там оберігати, виховувати, навчати, піклуватися про неї та віддавати всю свою любов тільки їхньому малюку. На жаль, ці та багато інших характеристик, на думку суспільства, не властиві чоловікам. І це не просто вигадки та фантазії батьків, доля правди в цьому є. Адже, як засвідчують психологи, чоловіки не можуть так активно, як жінки, проявляти свої емоції: любов, страх, гнів, щастя, турботу.

Але невже це може слугувати причиною насмішок і наклепів на чоловіка, що працює вихователем? Під вплив цих думок потрапив якось один молодий юнак, що здобував фах вихователя в Луцькому педагогічному коледжі. Упродовж першого року навчання він був об’єктом насміхань односельчан і товаришів щодо обраної професії. І попри всі переконання викладацького складу коледжу та одногрупниць не зважати на думку інших, студент все-таки не захотів продовжувати навчання та, піддавшись чужим стереотипам, залишив стіни коледжу.

Відома українська письменниця, юрист та правозахисниця Лариса ДЕНИСЕНКО – про жіночу літературу, сексизм у рекламі та пошуки жіночої ідентичності

– Письменниця Наталка Сняданко на Форумі говорила про те, що сьогодні словосполучення «жіноча література» просто так не вимовиш. Перед тим, як наважишся сказати,  треба кілька разів глибоко вдихнути і видихнути. А потім відразу уточнювати, що саме мається на увазі. Як вважаєте ви, чи ображає вас поняття «жіноча література»?

– Коли починала писати, ображалася через своє стереотипне бачення цього словотвору. Крейсером жіночої літератури для мене була Даніела Стіл, романи якої і досі читає моя мама, бо вони розвантажують. Найчастіше те, що написане жінкою і про жінку – не лише в Україні, а й загалом у світі, –  називається жіночою літературою. Зараз не можу сказати, що збайдужіла, але до дефініцій почала ставитися набагато спокійніше. Деякі свої тексти я вважаю більш жіночими, деякими – більш мужніми, але вони не підпадають під подібну класифікацію.

– Яким бачите образ української жінки в сучасній літературі?

– Два роки тому на Книжковому Арсеналі у Києві презентували фінську літературу. Навіть по назвах і по обкладинках книг було помітно, що чоловіки Фінляндії сконцентровані на родині і пишуть про це. Вони дуже дбають про дітей: вчать їх готувати, створювати хатній затишок, зустрічати Різдво, вибирати подарунки. У нас цим жінки більше переймаються. А фінки пишуть переважно про пошуки себе. По книгах видно, що фінським чоловікам необхідна родинна підтримка і тепло жінки, яка в Україні зветься берегинею.

Щодо української літератури, то я помітила, що в книжках, скажімо, Ірен Роздобудько всі героїні мають мрії і втілюють їх. Ці жінки мають творчі задатки, мріють знятися в кіно, стати мисткинями. Вони – не просто чиїсь дружини чи матері, а люди, які досягають мети.

Луцький пологовий будинок щодня і щомиті сповнюється новими емоціями. Жіночими – справжніми та щирими. Сміх, сльози, радість, біль, інколи страх – все це має місце у стінах, де цілодобово працюють лікарі і спостерігають за цими емоціями. Вони приносять гарні звістки, підтримують психологічно, дають поради, а іноді їм доводиться сповіщати про не зовсім приємні новини.

Олена Курак 20 років свого життя віддала роботі у Луцькому пологовому клінічному будинку. З 2002-го вона займає посаду заступника головного лікаря по неонатології. За цей час жінка бачила багато емоцій: фізичний біль матусь, радість татусів, плач немовлят, щире сімейне щастя та відчуття батьківської відповідальності. До того ж, за свій великий стаж роботи Олені Іванівні доводилося бачити народження 500-грамових малюків, втрачання свідомості чоловіків у родзалі, появу на світ двійнят та трійнят – і все це для лікарів пологового не є унікальним явищем. Це буденність, в якій вони перебувають щодня.

Пані Олено, Ви щодня бачите жіночі емоції. Які вони?

– Так склалося, що природа дарує шанс стати матір’ю кожній жінці. Вагітність і пологи в когось протікають легко, а в когось – складніше. Але незважаючи на всі труднощі, з якими стикається жінка у період вагітності, мить радості приходить, коли народжується немовля. До того жінці можна було співчувати. Адже їй довелося пережити фізичний біль і страждання, 9 місяців виношувати дитя, яке нарешті з’явилося на світ.  І вона його бачить, чує крик, пригортає його до себе, відчуває. Тоді на обличчі з’являється посмішка, зникають біль і всі проблеми… Жінка рефлекторно обіймає своє дитя і відчуває, що вона єдина може його захистити.

А потім, коли малюк починає повзати, жестикулювати, ручками шукати грудь – це пік материнського блаженства. Саме тоді жінка відчуває, що вони єдине ціле і в той момент вона найщасливіша.

Вже минули часи, коли жінка асоціювалась лише зі  словом «домогосподарка». Колись навіть з'явилося правило чотирьох «K» для жінок - Kinder, Küche, Кirche, Kleider (нім. – діти, кухня, церква, плаття). Кайзер Вільгельм Другий є автором цієї відомої фрази. Однак правила життя змінюються, а цінності залишаються. Чимало зараз є успішних жінок, яким не лише вдається досягати нових кар’єрних висот, а й приділяти увагу сім’ї. Зараз жінки самі обирають професію, однак прояви дискримінації за ознакою статі іноді не зникли і досі.

«Гендерно непридатна»

«Ми не візьмемо тебе на роботу тому, що ти…дівчина», – такі слова почула у кінці співбесіди киянка Наталія. Дівчина, яка закінчила успішно університет, отримала диплом із відзнакою, в школі здобула золоту медаль, не могла знайти роботу за спеціальністю. Зараз вона навчається в аспірантурі в одному з київських університетів. Однак  півроку життя було втрачено просто на пошуки роботи. Вона розповіла, що через гендерну нерівність їй відмовляли кілька разів. Один випадок запам’ятався найбільше. В інтернеті дівчина знайшла оголошення, де зазначалося, що потрібен менеджер. Домовившись про співбесіду, вона попрямувала до роботодавця. Після того як вона розповіла про себе, директор почав ставити не зовсім зручні запитання. Питав здебільшого таке: чи є у вас хлопець? чи плануєте виходити заміж найближчим часом і народжувати дітей? чи збираєтеся переїжджати в інше місто? чи зможете працювати без вихідних і без офіційного оформлення на роботу? Також керівник фірми зауважив, що вона не має права хворіти, оскільки не буде лікарняних. Дівчина відмовилась говорити про особисте. Їй одразу відповіли, що вона має зрозуміти, що фірмі не потрібні «незручні» люди. І її не візьмуть тому, що вона дівчина, а не хлопець.

Кажуть, що людина, яка одного разу віддасть серце футболу, буде вірна цій грі до кінця життя. Це стовідсотково про мене! Я на одному подиху годинами можу спостерігати лише три речі: як падає сніг, як горить вогонь і як 22 футболісти бігають по полю.

Я не розумію людей, які не розуміють футбол. Футбол для мене – це все!.. Футбол – це більше, ніж просто гра!

Із жінками його поєднує улюблена справа і робота всього життя. Він створює їм нові образи й інколи кардинально змінює їхню долю. Його клієнтки – відомі та публічні люди міста Луцька, і не тільки. Жіночий майстер і власник салону "Фрізур" Володимир Кордунов у травні цього року святкуватиме 10-річчя своєї перукарської кар’єри. Хоча в ексклюзивному інтерв’ю журналу "Free Time" Володя зізнався, що вперше ножиці до рук узяв у 13 років, а його першою "жертвою" була рідна сестра Олена...

Напередодні 8 березня Володимир Кордунов також розповів про своїх улюблених жінок та їхню роль у його житті.

фото із мережі Facebook

У липні цього року у всіх засобах масової інформації один за одним з’являлися матеріали про резонансні зміни до пенсійного закону, що наклали «податок на вагітність» або «податок на дітей». Минуло два місяці і тема зникла з інформаційного простору. Однак не для всіх. Марина, яка уже півроку як шукає роботу, на днях зіткнулася із дивною ситуацією. На співбесіді замість звичного питання про досвід роботи, вона почула: «А в декрет коли збираєтеся?».

– Так хотілося сказати: не ваше діло, – зізнається молодий економіст Марина (прізвище не називаємо з етичних міркувань – ред.). – А я просто посміхнулася і відповіла скромно: не зараз. Я мріяла про цю роботу, саме у цій фірмі, однак замість роботи отримала розчарування.

За статистикою, таких молодих спеціалісток, які є потенційними декретчицями, часто питають по їх найближчі плани на майбутнє. Згідно із результатами проекту Європейського Союзу та Ліги соціальних працівників України «Знову до роботи», кожна п’ята вагітна жінка зазнавала дискримінації на роботі. Не краща ситуація і в жінок, які уже мають дітей. За інформацією одного з досліджень hh.ua, на проблеми з роботодавцем нарікають 75% опитаних мам, що працюють. Зокрема, їм складно відпроситися з роботи, якщо дитина хворіє, або просто необхідно піти раніше, щоб вирішити питання, пов'язані з малюком.

У минулому Богдан виготовляв керамічні вироби, які користувалися популярністю, а сьогодні він є одним з найкращих nail-дизайнерів України. Прекрасна половина луцького бомонду довіряє свої нігті лише цьому майстру, а також стверджує, що у Богдана Костецького свій оригінальний почерк.

Навчитися робити манікюр, за словами Богдана, ніколи не було його фантазією чи заповітною мрією. Він прийшов до цього спонтанно.

– У свій час я працював у цеху художником по кераміці і виготовляв різноманітні художні вироби. Сам процес роботи був стандартним, що мені не подобалося, тому я вніс трохи новизни. Одного разу зробив керамічну тарілку з перегородчастою емаллю, а згодом почав використовувати елементи батіку, – поділився спогадами Богдан.