"А як вас чоловік на війну відпустив?", "А на кого ви дітей покинули, поки сама воюєте?", "А вам доводилося вбивати?", "А що ви відчували, коли...?", - недоречні, сексистські питання неодноразово доводилося чути в розмовах і навіть читати в журналістських матеріалах.
Чому не можна так розмовляти з ветеран/к/ами і військовими, як спілкуватися коректно, аби не ретравматизувати і створювати корисний контент - поділиться досвідом і своїм баченням бойова медикиня, співзасновниця й очільниця Руху Veteranka Катерина Приймак*.
"Зараз ми маємо розкіш говорити вже не про сам факт існування жінок у війську, а про те, як саме ми про них пишемо"
Катерина Приймак згадує перші спроби зробити жінок у війську видимими для суспільства. Ще десять років тому йшлося лише про базову присутність жінок у медійному просторі: "Про військовослужбовиць майже нічого не розповідали, ніхто про них не знімав матеріали. Ми просто телефонували знайомим журналісткам і журналістам і просили: напишіть про цю дівчину, розкажіть цю історію".
Невидимість жінок у війську проявлялася навіть у дрібницях - у тому, як їх зустрічали після повернення з фронту, як на них реагували в публічному просторі. Водночас сьогодні ситуація поступово змінюється, і тема жінок-військових стала постійною в українських медіа.
"Зараз ми маємо розкіш говорити вже не про сам факт існування жінок у війську, а про те, як саме ми про них пишемо", - каже Катерина Приймак і підкреслює, що в цьому є заслуга і відповідальність медіа, адже саме вони формують наративи й вирішують, про що і як говорити з аудиторією.
Окремо спікерка зупинилася на проблемі стереотипного підходу до жінок у війську. Найпоширенішою помилкою вона називає фокус на зовнішності та соціальній ролі "берегині" замість професійного досвіду.
"Коли ми говоримо про жінок, дуже часто все зводиться до зовнішності. Їх питають, як вони доглядають за собою на фронті, як виглядають. Для когось це може бути нормально, але є велика ймовірність, що такий матеріал потім буде сприйнятий негативно, - застерігає ветеранка.
Вона наголошує на важливості коректного висвітлення теми материнства, адже рішення йти у військо - це справа лише жінки, а не суспільства. "У військового-чоловіка ніхто ніколи не питає, "а на кого ви залишили дітей, поки воюєте", натомість у розмові з військовослужбовицею, це - чи не найпоширеніше питання", - каже медикиня і зауважує, що матеріали про материнство мають бути такими, які не стигматизують і не применшують вибір жінок. Ключовою має бути повага до жінок як до професіоналок.
"Наша мета - домогтися рівності й поваги до жінок саме як до фахівчинь. І це дуже погано поєднується з підходами, які підсилюють упередження, що жінки приходять у військо з "особливих" мотивів, а не через професійний вибір", - каже Катерина Приймак.
Говоримо чесно і правильно
Що стосується практичних рекомендацій до написання таких чутливих матеріалів, то вони достатньо прості. Ветеранка звертає увагу, насамперед, на небезпеку узагальнень: "Ми можемо говорити лише про досвід конкретної людини. Не можна робити з цього універсальні правила, бо досвіди дуже різні".
Особливо обережного підходу, на її переконання, потребують матеріали про людей із травматичним досвідом - полон, тривале перебування на передовій, втрати. "Ці історії потрібні, але вони дуже чутливі. Кожне питання може знову запустити переживання цього досвіду", - каже Катерина Приймак і підкреслює, що бажання людини говорити з журналістами не знімає відповідальності з редакції та журналістки/журналіста. Саме від підготовки до інтерв’ю, формулювання запитань і загального тону розмови залежить, чи буде розмова безпечною для співрозмовниці/співрозмовника.
"Не варто вимагати додаткових деталей про чутливі епізоди з життя людини, записуйте те, що людина готова сказати. На початку розмови обговоріть теми, які краще обходити, не соромтеся уточнити, якщо щось не зрозуміли, чи в чомусь сумніваєтеся", - підкреслює ветеранка.
Лінгвістичні аспекти
Поради досить прості: в тексті варто використовувати коректну лексику - писати "людина, яка втратила зір", а не "сліпий/сліпа" - навіть, якщо ветеран чи ветеранка говорять по-іншому.
Необхідно добирати прикметники і форми множини, прийнятні для обох статей. Ідеться, зокрема, про вживання слова "мужні" не лише до захисників, а й захисниць, однак щодо жінок він не є коректним, це - оксюморон (як ніби ми казали б про гарячий сніг). Замість нього можна вживати слова "сміливі", відважні", "героїчні", адже "мужні" щодо жінок - некоректно, "це - оксюморон".
Важливо використовувати фемінітиви. "Коли триває війна, жінки виступають ресурсом для держави, але коли потреба в жінках як в ресурсі закінчується, їхній внесок забувається. Використання фемінітивів у журналістських текстах, у тому числі, може запобігти цьому виклику", - переконана ветеранка.
Важливе обговорення було присвячене висвітленню проблемних питань. Загальне, напрацьоване досвідом, правило: замовчувати проблеми не варто, але ефективніше буде присвячувати матеріал певним викликам, ніж згадувати його побіжно, не заглиблюючись у контекст проблемного питання і цим, можливо, вводячи в оману читачів.
Підсумовуючи, Катерина Приймак наголосила: загальні правила журналістської етики залишаються основною рамкою роботи з військовими та ветеран/к/ами. Але коли йдеться про жінок, до цих правил варто додавати ще одну оптику - уважність до їхнього професійного досвіду і не зміщувати акценти в бік суспільної ролі "дружини і матері".
"А головне - пишіть з людяністю, пам’ятайте, що перед вами не абстрактна "героїня матеріалу", а жива людина, яка багато чого перенесла у своєму житті!", - наголосила спікерка.
Відео із зустрічі можна переглянути на нашому каналі у YouTube: https://youtu.be/F0KZTosGPwE
Журналістка Юлія Ольховська
____________
*Зустріч організована для журналісток/журналістів 20 локальних/гіперлокальних медіа - учасниць проєкту "Права людини в громадах: досвід і комунікація", який Волинський прес-клуб реалізовує у партнерстві з ГО "Центр громадянських свобод".
