Розповідати про загибель чи зникнення людей під час війни боляче завжди. Але замовчування такої суспільно важливої теми - теж не вихід. Саме тому журналістам доводиться вчитися говорити про найважче уважно і відповідально.
Про чутливу комунікацію з родинами загиблих і зниклих безвісти під час вебінару для локальних і гіперлокальних медіа говорила психологиня і тренерка ветеранських проєктів ГО "Центр зайнятості Вільних людей" Юлія Павлова*.
Йшлося про те, що таке втрата і невизначена втрата, чому для журналістської роботи важливо усвідомлювати різницю між проживанням цих станів і враховувати їх при плануванні та безпосередній комунікації з героїнями/героями своїх матеріалів.
Для збільшення натисніть на зображенні
Юлія Павлова зауважує, що кожна людина переживає втрату по-різному, і суспільство часто помиляється, коли очікує від усіх єдиного сценарію поведінки. Хтось плаче, хтось мовчить, хтось занурюється в роботу або говорить безупину. Не кожна подія, яка здається травматичною ззовні, стає травмою для конкретної людини, і навпаки. "Важливо пам’ятати, що втрата не завжди дорівнює психічній травмі, але вона завжди потребує поваги", - каже психологиня.
Вона звертає увагу на те, що процес проживання втрати через загибель близької людини зазвичай триває роками, а в родин зниклих безвісти він часто не завершується ніколи, бо неможливо попрощатися і поставити крапку.
Тож для медійниць/медійників надзвичайно важливо враховувати алгоритми проживання втрати та в будь-який момент спілкування пам’ятати: агресія людей, котрі проживають втрату, різкі слова або відмова від розмови є реакцією на ситуацію, а не на співрозмовницю/співрозмвника. Водночас інтерв’ю, дане в перші місяці після втрати, часто стає тим, про що родина пізніше шкодує, адже емоції ще не стабілізувалися. Тому важливо не поспішати і завжди питати дозвіл на розмову (і, якщо треба, перепитувати ще кілька разів).
Юлія Павлова наголошує, що для людей у горюванні важлива можливість бути почутими. Вони хочуть говорити про близьку людину як про живу, згадувати дитинство, спільні події, риси характеру. Теплий інтерес до історії життя є значно більше підтримувальним, ніж формальні слова співчуття. Фрази на кшталт "тримайтеся" або "ви сильна" часто дратують, тоді як просте "я поруч" або "як вас можна підтримати" допомагає відчути опору.
Окрема складність виникає під час спілкування з родинами зниклих безвісти. Вони особливо чутливі до публічних повідомлень, живуть у постійному очікуванні і можуть гостро реагувати на новини про обміни, повернення тіл чи переговори. У такі дні не варто планувати інтерв’ю, а будь-яку домовленість необхідно підтверджувати ще раз. Для цих людей важливо, щоб їхніх близьких не забували, тому матеріали про пам’ять і згадування теж можуть бути підтримкою.
Журналістика часто вдається до надмірної героїзації або, навпаки, знецінення. Формули на кшталт "герої не вмирають" чи пафосні означення можуть тиснути на родину, створюючи відчуття, що вона не відповідає очікуваному образу. Водночас сухі формулювання про "смерть унаслідок війни" теж можуть травмувати, бо стирають особистість. Тому важливо говорити про вчинок і обставини, але залишати простір для живої людини, якою її пам’ятають близькі.
Суспільство також часто оцінює, чи "правильно" близькі проживають втрату, дивується новим стосункам, зміні зовнішності чи поверненню до звичного життя. "Насправді не існує правильного способу переживання втрати, - наголошує псхологиня. - Кожна реакція є способом психіки вижити, і журналіст має уникати оцінок навіть у непрямих формулюваннях".
Національна хвилина мовчання, історії про життя загиблих, уважне згадування імен є не лише підтримкою для родин, а й сигналом військовим і суспільству, що жертва не забута. Такі матеріали можуть ставати простором спільної пам’яті і практиками вшанування.
Журналісти не можуть залишатися осторонь теми війни і втрат. Проте саме від способу подачі матеріалу залежить, чи стане текст частиною колективної пам’яті, чи додатковим джерелом болю. Чутливість, повага до людини і готовність слухати часто важать більше за будь-яку професійну техніку.
Відеозапис зустрічі доступний на YouTube-каналі Волинського прес-клубу: https://youtu.be/dk3F2PjhTJY
Журналістка Юлія Ольховська
____________
*Зустріч організована для журналісток/журналістів 20 локальних/гіперлокальних медіа - учасниць проєкту "Права людини в громадах: досвід і комунікація", який Волинський прес-клуб реалізовує у партнерстві з ГО "Центр громадянських свобод".
