Незалежна громадська мережа пресклубів України* розпочинає цикл онлайн-заходів на актуальні суспільні теми і зустрічей із цікавими людьми у сфері медіа, громадського сектору, органів місцевого самоврядування, та інших сфер.

#ЖивіДіалоги розраховані на широку аудиторію і не мають обмежень щодо професії, зайнятості чи інших ознак. Якщо вам цікава тема - раді вас бачити.

Для участі в заходах потрібно буде пройти коротку реєстрацію - це наша спільна безпека і можливість надіслати вам матеріали після кожної зустрічі.

Розповідати про загибель чи зникнення людей під час війни боляче завжди. Але замовчування такої суспільно важливої теми - теж не вихід. Саме тому журналістам доводиться вчитися говорити про найважче уважно і відповідально.

Про чутливу комунікацію з родинами загиблих і зниклих безвісти під час вебінару для локальних і гіперлокальних медіа говорила психологиня і тренерка ветеранських проєктів ГО "Центр зайнятості Вільних людей" Юлія Павлова*.

Йшлося про те, що таке втрата і невизначена втрата, чому для журналістської роботи важливо усвідомлювати різницю між проживанням цих станів і враховувати їх при плануванні та безпосередній комунікації з героїнями/героями своїх матеріалів.

Для збільшення натисніть на зображенні

За оцінками Міністерства у справах ветеранів України, після завершення бойових дій військовослужбов/и/ці та члени їхніх родин становитимуть близько 15 млн осіб - майже половину мешканців/мешканок України. Уже сьогодні це - мільйони наших співгромадян/о/к. Водночас для медіа тема родин захисників і захисниць залишається складною з точки зору етики, мови та балансу між суспільним інтересом і ризиком стереотипізації або повторної травматизації.

Саме про ці виклики, відповідальне висвітлення тем, пов’язаних із родинами військових, ішлося на зустрічі* з практичною психологинею Юлією Павловою. У фокусі розмови була не лише мова, якою ми говоримо про родини військових, а й спосіб, у який ми вибудовуємо комунікацію з ними.

"А як вас чоловік на війну відпустив?", "А на кого ви дітей покинули, поки сама воюєте?", "А вам доводилося вбивати?", "А що ви відчували, коли...?", - недоречні, сексистські питання неодноразово доводилося чути в розмовах і навіть читати в журналістських матеріалах.

Чому не можна так розмовляти з ветеран/к/ами і військовими, як спілкуватися коректно, аби не ретравматизувати і створювати корисний контент - поділиться досвідом і своїм баченням бойова медикиня, співзасновниця й очільниця Руху Veteranka Катерина Приймак*.

У час війни, коли виживання стає головним завданням людини і суспільства, питання дотримання прав людини часто нівелюється. Різні досвіди, рівень обізнаності, постійний стан стресу, спрощені уявлення про права людини призводять до непорозумінь і напруги в певних середовищах.

На сьогодні актуальними питаннями залишаються інтеграція ВПО, домашнє насильство і насильство, пов'язане з конфліктом (СНПК), питання безпеки та безбар’єрності, рівний доступ жінок і чоловіків до прийняття рішень, тощо. Водночас існують позитивні практики забезпечення/дотримання прав людини на рівні громад: службов/и/ці органів місцевого самоврядування і правоохоронних органів, громадські активіст/к/и дбають про безпечні простори, допомагають людям адаптуватися, забезпечують рівний доступ до послуг і можливостей.